ЗДО №17, ”Веселка”, Гостомель
Ірпінь, Київська область

Поради логопеда

Граматика та її становлення у дітей дошкільного віку

Підготувала вчитель – логопед смт.Гостомель ДНЗ №17 «Веселка»

 Ірина Володимирівна Антоненко

У тісному взаємозв’язку з розвитком зв’язного мовлення і особливо його лексичної системи перебуває формування граматичної будови мови.

Граматична будова - продукт подовженого історичного розвитку. Багато правил переходять із покоління у покоління, і деякі з них іноді важко пояснити. Граматика - результат абстрагуючої роботи головного мозку, але є відображенням дійсності і заснована на конкретних фактах.

Граматика, у широкому значенні слова - це наука, яка вивчає правила зміни слів, їх поєднання у реченні. У вузькому значенні, граматика - це наука про будову мови, засвоєння граматичних значень. Як будова мови граматика являє собою «систему систем», яка об’єднує словотворення, морфологію, синтаксис. Морфологія вивчає граматичні властивості слова і його форми, граматичні значення у межах слова; синтаксис - словосполучення і речення, поєднюваність і порядок слів; словотворення - утворення слів на базі іншого однокореневого слова (або інших слів), яким воно мотивоване, тобто виходить з нього за смислом і за формою за допомогою спеціальних засобів, які притаманні мові. Отже, розрізняють граматичні значення словотворення (стіл, на столі, під столом) і граматичні значення в синтаксисі.

Потрібно розрізняти граматичне і лексичне значення.

Лексичне значення слова дає уявлення про будь-який елемент дійсності, його властивості, ознаки, стани.

Граматичне значення або виражає відношення, які існують між словами, або вказують на суб’єктивне ставлення того, хто говорить, до названих предметів та явищ. Але зв’язок граматики здійснюється через лексику, оскільки граматика позбавлена будь-якої конкретності.

Кожне граматичне явище завжди має дві сторони: внутрішню, граматичне значення, те, що виражене, і зовнішню, граматичний засіб вираження, те, чим виражено.

Дитина від народження до школи повинна засвоїти різні види граматичних значень, тобто оволодіти граматичною будовою мови.

Оволодіти граматичною будовою мови — це означає навчитися утворювати від однієї основи форми однини і множини теперішнього і минулого часу, відмінювати слова за відмінками і особами, вживати слова з суфіксами і без них, правильно вживати рід іменників, самостійно утворювати граматичні форми за аналогією, оволодіти складносурядним та складнопідрядним реченням, тобто засвоїти морфологічну та синтаксичну системи рідної мови.

Опанування дитиною граматичною будовою мови має велике значення, оскільки лише морфологічно і синтаксично оформлене мовлення може бути зрозумілим співрозмовнику і може слугувати для неї (для дитини) засобом спілкування з дорослими та однолітками.

Засвоєння граматичних норм мови сприяє тому, що мовлення дитини починає виконувати поряд с функцією спілкування функцію повідомлення, коли вона оволодіває монологічною формою зв’язного мовлення. Синтаксис відіграє особливу роль у формуванні і вираженні думки, тобто у розвитку зв’язного мовлення. Оволодіння граматично правильним мовленням здійснює вплив на мислення дитини. Вона починає мислити більш логічно, послідовно, узагальнювати, відволікатися від конкретного, правильно викладати свої думки.

Основою для засвоєння граматичної будови є пізнаннявідношень і зв’язків навколишньої дійсності, які виражені в граматичних формах. Мовлення маленької дитини з погляду граматики аморфне (безформне). Морфологічна та синтаксична аморфність мовлення говорить про непізнаність нею відношень і зв’язків, які існують у житті. Пізнання дитиною навколишнього світу сприяє розкриттю зв’язків між предметами і явищами. Пізнані зв’язки граматично оформлюються і відображуються у мовленні. Це відбувається завдяки опануванню рідною мовою, її словникового складу і граматичної будови.

Відомо (О.Р. Лурія), що слово є основною одиницею мови і мовлення. Але словниковий склад являє собою лише будівельний матеріал, який тільки при поєднанні слів у реченні за законами рідної мови може слугувати цілям спілкування і пізнання дійсності. І найбільш суттєвим є питання про засвоєння нею граматичної будови рідної мови.

Процес засвоєння дитиною граматичної будови за своєю психологічною та психофізіологічною природою складний і пов’язаний з аналітико-синтетичною діяльністю кори головного мозку.

І.П. Павлов висловив думку, що граматика є своєрідною формою динамічного мовленнєвого стереотипу. В фізіології встановлена умовно-рефлекторна основа засвоєння граматичної сторони мовлення. У дитини виробляється певний динамічний стереотип під час зміни іменників, прикметників та інших граматичних форм.

Вироблений динамічний стереотип має велику стійкість. Якщо дитина засвоїла відмінкові закінчення, то безпомилково засвоює їх, якщо це відповідає загальній системі мови. Але разом з тим спостерігається недостатня гнучкість у використанні динамічного стереотипу. Дитина використовує засвоєні граматичні форми і в тих випадках, коли є відхилення від системи.

Вирішальне значення для розуміння особливостей засвоєння граматичної будови мови дошкільниками мають значення роботи О.М.Гвоздєва, С.Л.Рубінштейна, Д.Б.Ельконіна, О.М.Шахнаровича, М.І.Красногорського, Ф.О.Со- хіна, Т.М.Ушакової та інших.

Закономірності засвоєння граматичної будови мови з її зовнішньої сторони мовленнєвого розвитку дитини (лінгвістичнийаспект) розкриті відомим лінгвістом О.М.Гвоздєвим. У його книзі «Питання вивчення дитячого мовлення» прослідковано послідовність появи у мовленні різних видів речення, словосполучень, частин мови та їх граматичного оформлення. Розкриті закономірності засвоєння складової структури слів, звуків рідної мови, їх поєднань.

Дитина засвоює граматичну систему рідної мови уже до 3-х років у всіх її найбільш типових виявленнях. Засвоєння дитиною граматичної будови мови відбувається у вигляді засвоєння граматичних категорій, які характеризуються наявністю значень. Час і послідовність засвоєння окремих категорій залежать від характеру їх значень. У дітей викликає труднощі засвоєння тих форм, конкретне значення яких не пов’язане логікою дитячої думки, тобто те, що не зрозуміле за значенням.

Спочатку дитина засвоює число іменників (1 р. 10 міс.), а також різницю між емоційно-зменшеними і не зменшеними іменниками: стіл - столик.

Рано діти засвоюють наказову форму, так як вона виражає різні бажання, які мають для дитини велике значення. Складніше засвоюються відношення, які пов’язані з предметами і простором (відмінки), із часом (час), із учасниками мовлення (особа дієслова). Пізно (2 р. 10 міс.) засвоюється умовний спосіб дієслова (я хотіла б), так як він виражає щось передбачуване, а не реально існуюче. Винятково но складним і подовженим виявляється засвоєння категорій роду. Рід засвоюється не шляхом механічного запам’ятовування, а пов’язується з морфологічною структурою іменників. О.М.Гвоздєвим розкрита така закономірність. У засвоєнні граматичної будови спостерігається певна послідовність: спочатку засвоюється все найбільш типове, всі продуктивні форми в області словотворення і словозміни. Одиничні, окремі слова засвоюються вже у шкільному віці.У формуванні граматичної будови мови О.М.Гвоздєв виділяє основні періоди:

  • перший період - період речень, побудованих з аморфних слів-коренів, що вживаються водному незмінному вигляді в усіх випадках їх використання (лепетні слова). Цей період чітко поділяється на дві стадії:

а) час однослівного речення (1 р. З міс. - 1 р. 8 міс.);

б) час речень з декількох слів-коренів (1 р. 8 міс. -1р. 10 міс.);

  • другий період - період засвоєння граматичної структури речення, пов’язаний із формуванням граматичних категорій і їх зовнішнього вираження. Він має такі стадії:

1)     час формування перших форм (1 р. 10 міс. - 2 p. 1 міс.);

2)     час використання флексійної системи мови для вираження синтаксичних зв’язків слів (2 p. 1 міс. - 2 р. З міс.);

3)     час засвоєння службових слів для вираження синтак-сичних відношень (2 р. З міс. - 3 p.).

  • третій період - період засвоєння морфологічної системи рідної мови (3 р. - 7 p.). У цей періоду у більшому ступені засвоюються всі одиничні форми. Спочатку засвоюється система закінчень, пізніше - система чергувань в основах.

Засвоєння морфологічної системи рідної мови відбувається на основі розвитку у дітей орієнтування у звуковій формі слова. Особливо чітко це виражено у старших дошкільників. Під час засвоєння граматичної будови мови дошкільник проходить шлях від орієнтування на звукову сторону морфем до орієнтування на окремі фонематичні ознаки. Культура фонематичного слуху займає в цьому процесі одне з провідних місць.

Основою засвоєння граматичної будови є формування граматичних узагальнень.

Формування мовних узагальнень у процесі розвитку мовлення починається рано, і саме вони складають ядро психологічного механізму засвоєння мови, а не просте наслідування дорослих.

Засвоєння граматики пов’язане з когнітивним розвитком дитини, оскільки формування мовних узагальнень у мовленні передбачає роботу мислення. Процеси аналізу, синтезу, абстракції і узагальнення приводять до засвоєння лексич¬них і граматичних значень.

Шукаючи відповіді на питання про внутрішні структури, які управляють побудовою граматично оформлених структур, Т.Ушакова досліджувала продукти дитячої словотворчості. Оригінальні дитячі слова -неологізми (пургінки, са морубка, сидоло, умність тощо), на її думку, слугують свого роду «віконцями», крізь які просвічує внутрішній механізм, що керує дитячим мовленням.

Більшість неологізмів, від найпростішого - додавання до слова найпростішого суфікса, включає синтезуючий механізм. Існує єдиний принцип формування синтезованих слів. Утворення неологізмів відбувається не за випадковими, а за узагальненими типізованими зразками. Неологізми утворюють групи, відображуючи узагальнені словесні значення, сформовані в когнітивній сфері дитини. Частина з них слугує для вираження граматичних відношень, інша - логічних категорій.

Основною одиницею мови як знаряддя мислення і спілкування є речення, оскільки в ньому завжди щось висловлюється.

Основою речення є предикативність (М. І.Жинкін, Д.Ф.Ні- коленко), передана словом та інтонацією. Кожне речення утворюється в категорії предикативності, яка і є його граматичним значенням.

Предикат - це предметний смисловий зв’язок, який відображує відношення між названими предметами. Окремо взяте речення взагалі не може бути вимовлене, якщо тому, хто говорить, невідомо, де в ньому предикат. Осмисленість висловлювання буде лише тоді, коли в нього буде вміщена якась думка. А думка - це результат роботи інтелекту.

Речення - це найвищий рівень ієрархічної структури мови і мовлення. Особливість мови (і в її складі речення) полягає втому, що її побудування забезпечує можливість передачі думки від однієї людини до другої (М.І.Жинкін).Дані про особливості оволодіння синтаксичною стороною мовлення висвітлені в роботах О. М. Гвоздєва, А.М.Леушиної, Н. А. Рибникової, В. І. Ядешко та інших.

Перші речення пов’язані з появою предикативності у мовленні дитини (початок другого року життя). Основною її ознакою є віднесення змісту висловлюваного до дійсності. Дитина досить рано розуміє предикативність у пасивній формі, коли сама ще не володіє мовою як засобом спілкування. На пропозицію дорослого дитина виконує різноманітні дії (падає, ховається тощо). Предикативність яскраво виступає в однослівних реченнях, що є першою стадією в становленні граматичної будови мови (1 р. - 1,5-1,8 р.).

За своїм значенням слова-речення становлять закінчене ціле, вони виражають якесь повідомлення. Перші слова-речення позначають дійових осіб (тато, мама, тьотя), тварин (ав ав, киця), частини тіла (ука -рука), назви предметів (кася, моко), дій (дай, на). Слово доповнюється мімікою, жестами, діями, інтонацією і являє по суті цілу закінчену фразу.

За інтонацією О.М.Гвоздєв розрізняв такі типи слів-речень: а) наказові речення, що виражають бажання, вимогу; б) називні (номінативні) - супроводжуються окликом і зустрічаються досить часто; в) кличні речення.

Слова-речення носять ситуативний характер, їх розумінню допомагає обстановка, ситуація, вякій дитина вимовляє це слово. За даними Н.П.Серебреникової, перехід до речення можливий при умови, якщо дитина має у словниковому запасі 40-60 слів.

У період від 1,8 м. - 1,10 м. з’являються двослівні речення (неповні прості), які являють собою свідому конструкцію, де кожне слово позначає предмет чи дію. Двослівні речення розрізняють наказові (дай м’яч) і розповідні, і яких повідомляється про щось (киця ам).

До 2-х років спостерігається поява трьох- і чотирьох- слівних речень. Це початок оволодіння простим поширеним реченням. З’являються питальні речення. Спочатку це речення, де питання виражається інтонацією (Мама купила булку?), пізніше дитина вживає частку «так», яка вимовллється з питальною інтонацією, далі - речення із запитанням про місце дії з прислівниками де, куди.

Біля 1 р. 9 міс. м. з’являються речення з однорідними членами. Піку використання простих поширених речень дитина досягає у 5,5 років.

Перші складні безсполучникові речення з’являються у 1 р. 9 міс., з 2-3 років - спостерігаються складні речення зі сполучниками. Зазвичай складне речення включає в себе два простих. Сурядні та підрядні сполучники засвоюються паралельно.

Отже, спочатку діти користуються простими за структурою реченнями, потім засвоюють більш складні конструкції. Наявність складних речень свідчить про зв’язки між окремими уявленнями, які поступово ускладнюються (причинні, часові та інші). На кінець третього року життя у дитини є майже всі різновидності складносурядних і складнопідрядних речень. Для того, щоб дитина оволоділа правильною граматичною будовою слів у реченні, їй необхідно розв’язати два складних завдання: 1) навчитися порізному змінювати одне й те саме слово; 2) навчитися різні слова змінювати однаково.

Другим етапом у оволодінні граматичною будовою є засвоєння флективної системи рідної мови, правильне вживання відмінкових форм. Перші прояви флективності, як відмічають дослідники, можна помітити вже на початку другого року життя.

До 2-х років дитина оволодіває знахідним, родовим та називним відмінками. У 2 р. і 2 міс. у мовленні з’являються давальний та орудний відмінки. Флексіями (Д.Ф.Ніколенко) множини у називному відмінку іменників і множини першої особи дієслова діти оволодівають уже на стадії вживання називних однослівних речень. Оволодіння флексіями непрямих відмінківта другої і третьої осіб дієслів є набагато складнішим процесом. Флексіями дитина оволодіває у зв’язку з розумінням відсутності предмета (немає кого? чого?), місця дії (де? на кому? на чому?), спрямованості дії на когось або щось (кому? чому? кого? що?). Флексіями орудного відмінку дитина оволодіває пізніше.

Третій етап у становленні граматичної будови мови - оволодіння узгодженням і керуванням. Цей етап пов’язаний з оволодінням дитиною багатослівними реченнями, сполучниками.На кінець 3-го року життя дитина оволодіває відмінковими формами, засвоює суфікси зменшеності, збільшеності, пестливості.

Після 3-х років діти інтенсивно засвоюють складні речення зі сполучниками, цілу низку відмінкових форм, продовжується оволодіння суфіксами.

До 7 років дитина добре володіє граматичною будовою рідної мови.

При будь-якій патології мовлення дитини не обійде у своєму мовному розвитку трьох основних періодів, виділених О.М.Гвоздєвим. Але процеси засвоєння різних сторін мовлення дітьми із ЗНМ набагато складніші, дуже затягуються і мають свої якісні відмінності. При різних клінічних формах порушень мовлення спостерігаються свої відзнаки у відношенні строків та особливості засвоєння тих чи тих елементів мови.

Електронна реєстрація в ДНЗ "Веселка"

Яндекс.Метрика

Логін: *

Пароль: *